ЛЮДИНА ТА ЇЇ СПРАВИ
ЛЮДИНА ТА ЇЇ СПРАВИ
ЛЮДИНА ТА ЇЇ СПРАВИ
(ЯКА МОЛОДИЦЯ, ТАКА І СВІТЛИЦЯ)
Школа! Берег дитинства і юності, вогнище знань, місток, який з’єднує минуле, сучасне ї майбутнє. Цє чудово розуміє Стрельцова Надія Михайлівна, колишня педагог – організатор Михайлівської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Дівчина Надія переїхала в Михайлівку з міста Підволочиськ Тернопільської області в 1978 році.
Я добре запам’ятав талановиту, добру, чемну, порядну ученицю. Після закінчення школи вона вийшла заміж, народила сина та дочку, працювала вагаркою на МТК радгоспу імені Тельмана. Ми з дружиною товаришували з батьками її чоловіка. Придивившись пильніше до невістки я зрозумів, що її місце в школі. Адже чудова господиня, мама, рукодільниця, музично обдарована, комунікабельна людина не могла лише виконувати рутину роботу вагарки.
У 1989 році в школі виникла вакансія піонерської вожатої. Я запропонував директору школи Ніщун Н. О. кандидатуру Стрельцової Н. М.. Як згадує Надія Михайлівна, її в шкільному коридорі зустріла з посмішкою Ніна Олександрівна, яку вона пам’ятала, як вимогливу, сувору людину. Її дуже добре зустріли в колективі. Далі пряма мова Надії Михайлівни:
«Настільки я полюбила школу, дітей, що інколи не хотілося йти додому. Я дуже вдячна вчителям які працювали в той час, вчили мене піонерської роботи, це: Марухняк О.А., Варфоломеєва Г.П., Карпенко М.М., Доленко К.М., Демець К.Є., Лозицька О.М., Чечуй Л.В., Яворський Ю.П..»
Нова піонерська вожата органічно влилася в педагогічний колектив завдяки своїй доброті, щирості, милосердю, чесності, доброзичливості, скромності та надзвичайної творчої працездатності. Вона дуже швидко завоювала авторитет не лише серед вчителів, ай серед всіх працівників школи, її дуже полюбили діти. Тому не дивно що невдовзі вона стала педагогом організатором, що дало їй можливість розкрити свої кращі людські якості. Надія Михайлівна ніколи не працювала формально, завжди повністю віддавалася справі. Наприклад, піонери, а потім волонтери завжди під керівництвом Стрельцової Н.М. допомагали ветеранам війни та праці, одиноким людям. Побувавши в сім’ї Філько А.С. (90років) та її дочки Кравченко Л.Г. (69 років), Надія Михайлівна була вражена їхньою бідністю та безпорадністю. Тому взяла їх під особистий догляд. Постійно прибирала в будинку, прала, ходила в магазин, ділилася домашніми продуктами харчування, засолювала їм на зиму овочі і таке інше. Коли померла Кравченко Л.Г. то Надія Михайлівна повністю одягнула покійницю за власний рахунок.
Життя серед чужих людей швидко спливає з роками, але Надія Михайлівна ніколи про це не жаліла. Звучить парадоксально, але для неї шкільна робота завжди була на першому місці, а потім вже родина та сім’я. вона приходила в школу раніше всіх працівників, о сьомій годині ранку і йшла до дому однією з останніх.
Надія Михайлівна завжди серйозно займалася шкільними музеями, а у 1996 році їй спало на думку створити музей народознавства. Вона розпочала пошукову роботу, на «Запорожці» разом з чоловіком та дітьми об’їздила Західну та Центральну Україну, навіть добралася до російського Брянська. Скрізь випрошувала раритетні речі у родичів та їхніх знайомих. Звичайно велика робота велась серед місцевого населення. Коли накопила достатню кількість речей звернулася до директора школи Ніщун Н.О. яка виділила під музей досить просторе приміщення. Надія Михайлівна швидко оформила кімнату під назвою «Світлиця». Колекція музею постійно поповнюється і зараз нараховує понад 150 екземплярів. Серед них більшість це оригінальні вироби ХХ і навіть ХІХ сторіччя.
В музеї є предмети побуту українського народу (посуд, одяг, годинник і таке інше), а також знаряддя праці, ікони, твори мистецтва, тощо. Всі експонати оформлені таким чином, що складається враження ніби знаходишся в українській хаті. Змодельована українська піч зі справжніми дровами. Подбали також про спецефекти, дрова в печі підсвічуються лампою ніби вони горять. Цю ідею подала нинішній директор школи Ракоча Т.М., яка також долучилася до збору експонатів та разом з мамою Галиною Михайлівною привезла з Конотопу лляні полотна, керогаз, старовинні картини, вишиванки, розфарбовані тарілки, яким понад 100 років.
Є в музеї прядка, вила зроблені з дерева без жодного цвяха, масничка, гребінь, одяг з Тернополя та Львова. Ветеран педагогічної праці Лозицька О.Н. подарувала килимок якому понад 90 років. Сім’я Андраш І.О. подарувала нецьки (корито) де місили тісто для випікання хліба. Вчителька української мови та літератури Калюжна Н.П. подарувала скляні розфарбовані картини. Всіх хто допоміг створити «Світлицю» важко перелічити.
Під час проведення районних семінарів на базі Михайлівської школи, гості обов’язково відвідують «Світлицю». Господиня Стрельцова Н.М. завжди радо пригощає відвідувачів варениками зі сметаною. Також у «Світлиці» проводилися уроки народознавства, виховні заходи, учні показують уривки з п’єс.
В «Світлиці» завжди були і є учні – екскурсоводи, це випускники попередніх років: Андраш Ірина, Аксьонова Анастасія, Бахтій Олег, Калюжна Ольга, Коротова Олена, Лалач Костянтин, Саргсян Руслана, Стрельцова Рада, Ус Леонід, Циганюк Людмила, Понтус Алла. Нині це учні: Ракоча Мілена, Лалач Микола, Макарова Катерина, Тимощук Ліза.
Засновниця музею Стрельцова Н.М. вчить своїх підопічних життєвої мудрості, яка іде до нас з давніх часів. Пояснює, що ці знання закладені в народних звичаях, святах, обрядах, фольклорі. Наші пращури відбирали найцінніші надбання, збагачуючі їх і бережливо передаючи з покоління в покоління.
Дуже тепло про роботу Стрельцової Н.М. говорить нинішній директор школи Ракоча Т.М.. Вона підкреслює що попри всі негаразди буде намагатися зберегти «Світлицю», бо це краплина тієї води яка пронесе світлу, вічну істину через віки.
Краєзнавець, Микола Карпенко.
2019 рік
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
